Інформаційний портал міста Кам'янське

Свіжі новини улюбленого міста

Я дуже Вам вдячна за подаровану мені надію залишитись живою!

Шановна редакція, до Вас звертається жінка, донька, мати двох малолітніх дітей, яка свого часу залишилась «соціальною сиротою» при живій матері.

До 14 років доки, я проживала з бабусею, життя моє було щасливим. В міру можливостей бабусі, я мала все необхідне, окрім материнської любові та ласки. Але бабуся померла, і я залишилась з матір’ю, якій заважала влаштовувати своє особисте життя, тому по три місяці перебувала на «лікуванні» та навчанні в пульманологічному санаторії міста. Дуже мріяла по закінченню школи вступити до вищого навчального закладу, вивчити іноземні мови, але мрія так і не здійснилась, мати забрала мої документи зі школи і відправила здобувати освіту до ПТУ.

Сама мати відсторонилась від мого виховання, матеріальної підтримки, із-за родинних конфліктів усі родичі підтримувати зі мною стосунки не бажають.

Визнаю, що не маючи підтримки з боку найдорожчої в житті людини «мами», я не завжди вела себе достойно, бо не мала навичок ні до самостійного життя, ні до гідного життя в суспільстві.

Коли я народила першу дитину, мати не дала змоги мені проживати в квартирі, частина якої мені належить на правах власності, тому мої поневіряння та відсутність коштів утримувати дитину, винаймати житло, призвели до частої зміни партнерів, та «друзів», від яких не могла отримувати дієвої, дійсно дружньої допомоги, окрім поведінки, яка паплюжить людську гідність.

Але, як кажуть світ не без добрих людей, і в моєму житті з’явились люди, які дійсно стали надавати мені допомогу моральну, матеріальну та психологічну.

Моя мати спілкуватися зі мною як з донькою намірів не мала, а лише зверталась до державних установ, які займаються охороною прав дітей, яким розповідала, яка я погана мати, що я не виконую свої батьківські обов’язки, чим спричиняю шкоди дитині.

Після народження другої дитини, відносини між нами так і не налагодились, я з двома дітьми протягом тривалого часу жила по винайманим квартирам, витрачаючи основну частину коштів не на придбання дітям повноцінного харчування, одягу, іграшок, а на оплату за житло.

І ось начеб то все стало налагоджуватись в моєму не простому житті, старша донька була зарахована на навчання до чудового дитячого та педагогічного колективу, цілі пів роки перебувала в колективі, який не приходилось змінювати із-за переїздів, молодший син почав відвідувати дошкільний навчальний заклад, я звернулась до центру зайнятості населення для пошуку роботи. Нарешті думала усі мої біди закінчились, і я зможу дати своїм дітям тепло, ласку, яких не мала в своєї родині…

Та при відвідуванні лікаря гінеколога, у мене виявили страшну хворобу — «рак». Для врятування мого життя та щоб діти мої не залишилась сиротами, були потрібні «великі», а для мене позахмарні кошти, та ніхто із рідних мені людей, ні чоловік, ні на сам перед найближча в світі людина, «мама» не відгукнулись на моє горе.

Від «мами», окрім брудних слів та прокльонів, я нічого не отримала, але дуже сподівалась, що серце «мами» згадає,  що в неї є донька, хай не така про яку вона мріяла, але ж все таки її часточка, за яку вона несе перед Богом відповідь, якій не дала того тепла та любові, яке мали інші діти.

Мабуть сльози та біль від безвиході, не проходять дарма, і є люди, яким не байдужа доля людини на сам перед матері. Всім, хто опікувався мною та моїми дітьми на протязі останніх шести місяців проживання без переїздів та поневірянь, надавали допомогу в отриманні продуктів харчування, допомогу на проїзд до м. Дніпра, до лікарняних установ, сплати коштів на обстеження, я дуже вдячна.

Я, вже не мала надії, що мене прооперують і дасть Боже я одужаю, як би не людина з великої літери, яка не байдужа до чужого горя, це депутат міської ради Павлюк Сергій Михайлович, якого вже паплюжила моя «мати» на сторінках свого блогу, але який дізнавшись про мою  хворобу без зволікань виділив кошти на моє оперування та реабілітацію.

Я дуже Вам вдячна за подаровану мені надію залишитись живою, та сподіваюсь в подальшому здоровою матір’ю для моїх маленьких дітей, яких я дуже люблю, та хочу бути достойною мамою, якою вони будуть пишатись та ніколи не відчують тієї самотності та не потрібності самій найдорожчій людині «МАМІ».

Панасенко Ольга, 1988 року народження.

Вот такое письмо получила редакция нашей газеты накануне Святой Пасхи. Вполне естественно, что проигнорировать такой отчаянный крик души молодой женщины мы просто не имели права.

Связавшись с Ольгой, мы узнали, что сейчас она находится в больнице, и  неделю назад была прооперирована. Закончится ли для нее эта страшная история скорой выпиской или же продолжением лечения химеотерапий, еще не известно. Все, чего хочет мать двоих детей, это выжить и поскорее вернуться к малышам.

На Пасху, по словам Оли, она получила от своей матери смс с самыми худшими пожеланиями…

 

Поделитесь новостью
Share
Об авторе

Тружусь на благо города и его громады.