Сам факт того, що військовозобов’язаний чоловік живе разом зі своєю неповнолітньою дитиною, не дає йому права на відстрочку від призову. У постанові у справі № 725/9013/25 Верховний Суд України визначив, що ТЦК та СП мають право оскаржувати судові ухвали у сімейних спорах, якщо такі рішення прямо впливають на виконання громадянином військового обов’язку.

Судді акцентували, що наявність нотаріального договору між колишнім подружжям та спільне проживання не підтверджують факту самостійного виховання. Щоб отримати такий статус, чоловік повинен довести повне невиконання матір’ю її обов’язків або надати юридичні підтвердження впливу на її батьківські права.

Подібну позицію судова інстанція підтвердила під час розгляду справи № 127/1599/25. До суду звернувся батько з проханням юридично визнати факт самостійного утримання та виховання малолітньої доньки. За словами позивача, після розлучення мати виїхала за межі країни і припинила брати участь у житті дівчинки.

Заявник надав пакет документів, серед яких були довідки про спільне проживання, відвідування дитиною школи та дошкільних закладів. Додатково він долучив виписки з лікарень, які підтверджували, що медичними питаннями займалися виключно він та бабуся, а контакт із педагогами підтримував тільки батько.

Які документи будуть доказами факту виховання дитини лише батьком

Проте суди першої та апеляційної інстанцій відхилили ці вимоги, а Верховний Суд залишив їхнє рішення по суті без змін. Матеріали справи підтвердили, що чоловік дійсно живе з донькою і бере активну участь у її вихованні, але надані папери жодним чином не доводили факт ухилення матері від її безпосередніх обов’язків. Судді пояснили, що встановлення факту одноосібного виховання відбувається як одна з обставин під час вирішення спорів між батьками, а не задля формального створення підстав, які звільняють від служби в армії.

Для підтвердження такого статусу потрібні конкретні обставини, через які права другого з батьків були б припинені або суттєво обмежені.

Щоб суд визнав факт самостійного виховання, необхідно довести повну неучасть матері у житті дитини. Зазвичай інстанції комплексно оцінюють документи органів опіки та піклування, акти обстеження умов проживання, історію сплати чи заборгованості з аліментів, а також матеріальне забезпечення неповнолітнього.

Додатковим підтвердженням може слугувати інформація про оплату медичного обслуговування чи навчання, докази здійснення фактичного догляду та особисте листування між батьками. Однак жоден із цих документів окремо, як і сам факт проживання з дитиною, не підтверджує факту самостійного виховання.

Поділіться новиною