Під час літнього політичного затишшя, що передує старту місцевих виборів, критична налаштованість українських виборців не залишає простору для великого оптимізму як правлячій партії, так і її опонентам з числа політичних важковаговиків. За даними, отриманими в липні соціологічною групою “Рейтинг”, лідером серед партій поки залишається “Слуга народу”, підтримати якувисловили намір 27,8% респондентів з числа тих, хто планує голосувати і вже визначився з вибором. За “Опозиційну платформу” Віктора Медведчука – Юрія Бойка готові проголосувати майже 15,5%, “Європейську Солідарність” Петра Порошенка підтримують 14,3%, за “Батьківщину” Юлії Тимошенко вкине бюлетень кожен десятий опитаний соціологами виборець. На межі 5-відсоткового прохідного бар’єру балансують із 3-4% Радикальна партія Олега Ляшка, “Сила і Честь” Ігоря Смешка, Партія Шарія, ВО “Свобода” і “Українська стратегія Гройсмана”.

З невеликими змінами така картина спостерігається увесь рік після дострокових парламентських виборів, що відбулися 21 липня 2019-го. Усі гравці балансують довкола своїх показників. Головна відмінність – “слуги” стрімко втрачають довіру прихильників простих рішень, а “Голос” –  колишня партія Святослава Вакарчука – випав з обойми прохідних 2,4% у згаданому опитуванні.

Результати “великих” політсил безпосередньо пов’язані з недавньою зміною тренду в настроях громадян: “медовий рік” президента Володимира Зеленського і його “Слуги народу” з виборцями, схоже, добіг кінця. Дедалі більше стає незадоволених курсом, яким ведуть нашу державу її нинішні керманичі. За даними “Рейтингу”, цей тренд сформувався з початку 2020 року, відтоді розрив між тими, хто вважає справи України нормальними, і їхніми опонентами, продовжує зростати. І це ще не осінь-зима з їхніми депресіями і традиційним зростанням протестних настроїв наших громадян…

30% опитаних вважають, що за останні півроку економічна ситуація в країні значно погіршилася, 36% – що погіршилася, але трохи. Загалом 66% бачать довкола себе більше негативу – до порівняння, у жовтні 2019 року песимістів було 29%. Аж 40% очікують подальшого погіршення стану економіки, тоді як у жовтні-2019 45% чекали на покращення свого життя.

Головною причиною, через яку цієї осені в Україні може трапитися економічна криза, 57% назвали саме некомпетентність влади, а не інші причини – війну на Донбасі, коронавірус, тощо. Ці дані – ще не вирок владі, але вони яскраво ілюструють розчарування великої кількості громадян у своїх вчорашніх кумирах. Це значить, що люди починають озиратися довкруж і шукати собі наступних “обіцяльників”. Оскільки ж, повторимо, на часі вибори до місцевих органів влади, то на увагу виборця претендують партії не лише загальнонаціональні, а й регіональні.

І схоже на те, що саме “свої” мають підстави претендувати на лаври переможців у багатьох регіонах. Понад половина, 53% опитаних “Рейтингом”, висловили намір на виборах до обласних рад підтримати саме місцеву партію – навіть ту, яка буде балотуватися лише в одній області. Натомість лише менше третини, 27%, планують голосувати за якусь із національних політичних сил.

Одностайність у таких настроях продемонстрували і захід, і схід країни: і там, і там місцеву партію готові підтримати по 57% виборців. Ненабагато відстали центр і південь. Тобто саме місцевий патріотизм наразі об’єднав усю країну.

Причиною таких настоїв є не лише непрофесійність влади “нових облич”, але й нездатність столичних політиків запропонувати людям нові сенси та ідеї, спроможні запалити виборця і вселити в нього готовність знов підтримати добре відомих діячів. Працює і особливість місцевих кампаній, під час яких люди з більшою готовністю голосують за “своїх” – за тих, яких добре знають мешканці тієї чи іншої території чи населеного пункту. За великим рахунком це й не політики, а господарники чи управлінці. Десь кращі, десь менш хазяйновиті, та про результати їхньої діяльності людям не потрібно розповідати по телевізору: виборець своїми ногами ходить по заасфальтованих і освітлених (або ні) вулицях, їздить у чистому і комфортному (чи навпаки) громадському транспорті – і на підставі цих відчуттів складає враження про кандидатів у мери чи місцеві депутати. Серед яких за останні роки з’явилися чимало яскравих постатей, потенційно готових успішно конкурувати з представниками київського бомонду. Зрештою, до “своїх” людям ближче, а “київські політики всі брешуть”. Усі ці елементи і складають не надто оптимістичну для великих партій картину очікувань від найближчих виборів.

Та прогнозований успіх регіональних партійних проєктів може мати несподіваний наслідок – потрапляння у владу і політичну діяльність спочатку на місцевому рівні, а далі за ситуацією різного роду “темних конячок”. Обпікшись на “нових обличчях” 2019 року, виборець може кинутися в іншу крайність.

За відомою фігурою того чи іншого мера майже завжди стоять кілька непублічних місцевих “феодалів”. Виборець про них може нічого й не знати або знати лише з чуток, та ці люди вклалися у виборчу кампанію партії місцевого значення і чекають на нагоду монетизувати перемогу через посилення своїх позицій в регіоні та компенсувати собі витрачене на вибори. Великі аванси, які сьогодні виборець виписує місцевим партіям, дає підстави “князькам” вже зараз починати будувати плани на яскраве майбутнє і думати про те, як їм розширити кордони автономності від центру. Тим паче, що потужний фінансовий ресурс, який громадам дала децентралізація, посилює у багатьох місцевих лідерів бажання за змогою подалі відсунутися від Києва, який “лізе не в свої справи” і хоче все контролювати.

Втім, контроль за ситуацією в регіонах – то не про нинішню державну владу. І це окремий привід для занепокоєння. Бо під маркою місцевих партій у регіональні ради цілком можуть пройти не лише “грошові мішки” і “мішечки” – ті здебільшого хочуть заробляти, а не гратися в політику. Більша небезпека криється в можливості потрапляння у владні коридори і набуття офіційного статусу прихованими і відвертими сепаратистами,  прихильниками повернення України в русскій мір якщо не цілком, то по областях.

Через високий рівень недовіри до центральної влади можемо отримати місцеві ради у складі з невідомо ким. А це – прямий шлях до феодалізації регіонів. Після голосування 25 жовтня на місцях, особливо там, де мешканці традиційно обирають у владу регіоналів та їхніх наступників, можуть складатися коаліції проросійських сил, які здійснюватимуть спроби диктувати слабкому Києву вже не економічні, а політичні правила гри. Згадаймо, як у січні 2014 року на сесіях обласних рад східних областей депутати підтримали президента Віктора Януковича та ухвалювали заяви щодо необхідності “політичного діалогу та стабілізації ситуації в країні”. За умови збереження відцентрових тенденцій демарш десятка обласних рад, що мав місце за часів президента Петра Порошенка, може здатися несміливою спробою нагадати про себе.

Отже, слабкість вітчизняної партійної системи і те, що класичні партії не запропонували виборцю свіжих ідей, спільних і цікавих на рівні всієї країни, веде до розчарування населення і голосування за тих, хто вкрутить лампочку, залатає дорогу і відремонтує туалет у парку. А ті вже можуть продавати партійну франшизу невідомо кому. Так на рівні підготовки до місцевих виборів спостерігається черговий етап послаблення інститутів держави.