Після появи інформації про нібито нові вимоги фінмоніторингу для рієлторів під час укладення угод з нерухомістю, у Мінфіні нагадали, які існують правила для угод купівлі/продажу або оренди житла.

У відомстві наголосили, що жодних нових вимог не з’явилося, а всі норми діють уже багато років.

Зазначається, що регулювання у сфері операцій з нерухомістю визначене законом №361-IX, який давно відносить рієлторів та компанії, що працюють з купівлею-продажем або орендою нерухомості (якщо оренда перевищує 400 тис. грн на місяць), до суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

Фінмоніторинг ґрунтується на ризик-орієнтованому підході, тобто перевіряють не всі угоди поспіль, а лише ті, де є ризики щодо походження коштів або дій клієнта. Це не має нічого спільного з тотальним контролем усіх операцій на ринку.

Інформація про нібито обов’язок рієлторів повідомляти про всі угоди понад 400 тисяч гривень – не коректна. На такі операції вимога щодо повідомлення не поширюється.

Єдиний реальний обов’язок рієлтора – інформувати Держфінмоніторинг лише про підозрілі операції.

У Мінфіні також пояснили, що цьогорічне звернення до рієлторів пов’язане виключно з оновленням електронної системи взаємодії з Держфінмоніторингом, «Е-кабінету» – та необхідністю перевірити, чи всі суб’єкти вчасно стали на облік.

Крім того, у відомстві відкинули чутки про так званий «потрійний контроль» через нотаріусів, оцінювачів і рієлторів. Позаяк оцінювачі взагалі не входять до переліку суб’єктів фінмоніторингу, визначеного законом.